Віктор МЕЛЬНИК
МИСТЕЦТВО, СЕКС І “ГРОШІ”
Минулорічні історичні президентські вибори в Україні майже на півроку затьмарили усі без винятку тогочасні мистецькі події, незалежно від того чи відбувалися вони у столиці, чи на провінції. І хоча художники створювали нові твори, куратори займалися організацією чергових виставок, реальна увага суспільства була прикута до політичної боротьби. Саме тоді, коли „битва за Україну” ще не набула усіх ознак безкомпромісності двоє івано-франківських художників Ростислав Котерлін та Анатолій Звіжинський завершили один із етапів свого багатообіцяючого та малознаного поки що проекту „GLOBAL MONEY”. Першим етапом стало розміщення сайту із цим проектом в інтернеті www.best.if.ua. На цьому кроці художники несподівано зупинилися, і не поспішають (в більшості випадків навіть відмовляються) влаштовувати будь-які офіційні презентації свого починання. Таким чином зберігається пікантна інтрига, адже тема, яку зачепили артисти надзвичайно дражлива.
Секс і гроші. Як Сцилла і Харибда, ці два поняття постійно співіснують поруч. В історії людства їх нероздільність призводила і до розвитку, і до занепаду цивілізацій. Навіть коли ще не існувало грошей, як таких, їхній замінник був на одній шальці терезів, а об’єкт сексуальних домагань – на іншій. В проекті „GLOBAL MONEY” Анатолій Звіжинський і Ростислав Котерлін відверто пропонують ввести у обіг ці речі не в паралельних просторах, а на одній площині. Інтелектуально вторгаючись на територію голих прагматиків-економістів, гендлярів та спекулянтів і застосовуючи при цьому мистецькі засоби, художники несподівано порушують інтимні сфери буржуазного обивателя. Те, що він соромязливо приховує, пропонується винести на загальний показ. А місцем показу обрано те, чим він звично гордиться і вихваляється перед іншими – гроші. Тільки тепер мова йтиме не про кількість, а про відвертість. Отже гроші, – як порнографія? Хоча деякі зразки, запропоновані авторами проекту, є невідмовні у своїй виразності і красі.
Котерлін та Звіжинськиий, як художники, відомі лише досить вузькому колові шанувальників сучасного українського мистецтва. Вони не тусуються в столиці, не займаються самоПіаРом. Кажуть, що це їхня мистецька стратегія. Хоча це можуть бути і звичайні лінощі, або просто комплекси, або комплекси, перетворені у художню стратегію, але. Раніше ці художники вже втілювали достатньо резонансні проекти. Скажімо у 1998 році Котерлін заснував і досьогодні видає альманах-нерегулярник про сучасне візуальне мистецтво “Кінець кінцем” (Звіжинський є художнім редактором цього часопису). Інший парадоксальний проект, задекларований Котерліном, називався „Музей радіації”, а його зміст полягав у перетворенні законсервованої Чорнобильської АЕС в сучасний музей. Автор і сьогодні стверджує, що Україна одразу б отримала музей не меншої світової слави і популярності, аніж Помпіду, музей Гугенгайма чи МОМа. А головне – це було б місце, де можливий справжній екогенний катарсис людини. Звіжинський свого часу на п’ятій Петербурзькій бієнале прославився власним кураторським проектом “Лагідний тероризм”. Цей прогностичний проект був досить поверхово сприйнятий критиками. Можливо через те, що Росія, навідміну від теперішньої ситуації, наприкінці 90-тих років з тероризмом стикалася лише в кіно і на телебаченні. У 1997 році художники спільно провели поштову акцію “2000 рік – настав!”. За три роки до настання цього ювілейного календарного свята розсилали усім відомим і невідомим людям по усьому світу привітальну листівку, в якій повідомляли, що 2000 рік вже настав. Таке повідомлення отримали не лише кількасот пересічних громадян. В канцеляріях президентів України, Польщі, США та багатьох інших мав би бути зареєстрований подібний лист із подібним привітанням. Вже зі щойно названих проектів помітно, що художники, не без іронії, тяжіють до узагальнень, масштабності, максималізму (можливо навіть юнацького). Не є винятком і проект „GLOBAL MONEY”.
У запропонованій експлікації артисти декларують контроверсійні думки, які варто зацитувати:“.. .Ті гроші, якими ми звично користуємося здебільшого мають позитивний імідж. На купюрах зображаються впевнені, ясні й далекосяжні погляди національних героїв. Усе негативне, пов’язане з грошима не афішується, навіть старанно приховується. Тож аби бути ефективною, фінансова реформа в умовах глобалізації має стати всеохопною. Мусимо чесно визнати, що гроші слугують не лише для гуманних цілей. Темна їхня сторона має бути виявлена...
Адекватними до сьогоднішньої сутності будуть купюри, на яких розмістяться репродукції актів не лише буколічних, але й бордельних, цивілізаційні герої не лише позитивні, але й негативні, зображення не тільки урбаністичних утопій, але й анти-утопій...
Пропонована “глобальна грошова реформа” позбавить гроші властивої їм нині інфернальності, і зробить їх відповідними життю. Видатні твори мистецтва різних часів і народів, а також новостворені композиції ілюструватимуть “акти” і “копуляції”...
Треба сказати, що пафос і стилістика цього виступу дуже нагадують революційні мистецькі проекти-утопії Казимира Малевича на початку ХХ століття. “Я розірвав пута простору і вийшов у позаземне”.., - стверджував творець супрематизму в листопаді 1918 року у Зверненні... “Зміни, які відбуваються в процесі глобалізації мають не еволюційний, а революційний характер. Мистецтво не може перебувати осторонь. Змінивши картинку на грошах (купюрах і монетах), водночас уніфікувавши їх глобальною назвою, можна вплинути на свідомість людей. Потрібні нові глобальні гроші!“ – заявляють Звіжинський і Котерлін на початку ХХІ століття. Навідміну від Малевича проектанти „глобальних грошей” перебувають в ситуації постмодернізму, тому їхні репліки не позбавлені іронії. А вибір стилістики очевидно є результатом глибше продуманої, контекстуально історичної гри.
Попри деякі критичні зауваження, навіть на перший погляд проект складає сильне враження. Все зроблено дотепно і розумно. Художники тонко обігрують базові соціальні міфи сучасності: секс і гроші. Тут дійсно жоден обиватель не залишиться байдужий. Однак на тлі сильної мистецької ідеї, професійно і цікаво виконаних монет -„копуляцій”, формальне вирішення цілком конкретних “актів” є дещо шаблонним. Для більш якісної репрезентації авторам варто подвоїти, навіть потроїти кількість ескізів і, відповідно, стилістично урізноманітнити ілюстративний матеріал. Тема дозволяє оперувати усіма мистецькими методами – від відвертого кітчу до екстремального бруталізму. Тоді навіть використання таких ходів, як свідоме роблення помилок в окремих написах буде сприйматися глядачем не як випадковість чи недоречність. Але навіть усі ці дії не позбавляють від ряду запитань. Чи нагода щоденно спостерігати зображення “актів” і “копуляцій” (як запропоновано назвати нові гроші) зменшить наш інтерес до сексу? Чи люди почнуть частіше замислюватися про “бруд” грошей?
У дещо іншому аспекті треба розглядати живопис Р. Котерліна. Тут маємо швидше особистісне ставлення художника до теми. Його картини доповнюють, можливо навіть ускладнюють проект, оскільки привносять в нього цілий ряд історичних, політичних, соціальних ремінесценцій. Помітно, що більшість робіт створені автором не для того, щоб слугувати ілюстрацією на грошах, а для того, щоб викликати цілком суперечливі відчуття у глядача. Ледь просякнуті сугестивною метафізикою, триактова, пятиактова, семиактова, деякі інші „картини-банкноти” сприймаються неоднозначно, дволико. Художній образ виникає на тлі зіткнення показного наїву та іронії, абсурду та гротеску. Скажімо на пятиактовій банкноті голий чоловік з ерегованим пенісом, подібний до Сталіна, якось дивно прилаштовується позаду голого чоловіка, ніби Гітлера. Поряд, зліва, ця дія знову повторюється, тільки головні герої міняються місцями. Фоном слугує якийсь дивний пейзаж. Над тиранами загрозливо зависає крилата мавпа. На лужку, праворуч, невинно пасеться корова. Постаті „героїв” вочевидь запозичені з Мікеланжелового „Страшного суду.” І з такими грошима вам пропонують ходити на сімейні закупи!
Відгуки тих людей, що вже переглянули“глобальні гроші”на сайті є доволі симптоматичні: і цікаво, і провокація. Дехто навіть відверто накидає художникам ярлик циніків і збоченців. Але мало хто задається питанням, що насправді глобальні гроші вже давно є. Для більшості людей у світі це – наприклад – долари США. Для об’єднаних європейців – євро, а для мешканців якогось локального українського ареалу – віддаленого села чи хутора – українська гривня, чи навіть мішок цукру, шмат сала або сірники. Ще остаточно не завершився період в українській історії, коли найнадійнішою конвертованою “валютою” вважається елементарна “півлітра” горілки. Існують навіть, достатньо розрекламовані, глобальні „РАМи” славнозвісного Махаріші, що перебувають у обігу в окремих голландських ареалах. Тобто в теперішньому споживацькому світі саме поняття “гроші” стало глобальним. Можливо тільки десь глибоко в джунглях Амазонії є ще люди, яких більше цікавлять не шурхітливі зелені, сині чи рожеві папірці, а, скажімо, людський череп або зуби якогось хижого звіра.
В сучасному світі великі маси людей сповідують відмінні між собою релігійні, культурні цінності, а політичні переконання націй можуть бути навіть жорстко антагоністичними. Фактичну одностайність рід людський проявляє лише у ставленні до грошей. І лише в такому аспекті світ є реально, а не віртуально глобальний. Анатолій Звіжинський та Ростислав Котерлін, артистично розв’язуючи проблему між грошима, як цінністю, і цінностями теперішнього світу, парадоксально зводять щойно згадану людську одностайність до спільного знаменника, тобто – головного інстинкту. Виглядає радикально. Але що природньо, а тому єдино спільного є в людей, тварин, комах у цьому єдиному світі?..